Театральна культура. Обрядовий і княжий театри. Мистецтво скоморохів

Тема. Театральна культура. Обрядовий і княжий театри. Мистецтво скоморохів.

Епіграф.                                               Весь світ – театр,

                                                               Де чоловіки й жінки – актори.

                                                                                            В. Шекспір.

Мета: сприяти формуванню активної життєвої позиції учнів, вихованню любові до культури рідного краю та дбайливого ставлення до збереження народних традицій; сприяти самоактуалізації та самореалізації учнів у навчальному процесі, розвиткові їх духовних, інтелектуальних і творчих здібностей; ознайомити дітей з історією обрядового та княжого театрів, мистецтва скоморохів, звернути увагу на їхнє призначення та елементи художньо-образної мови, розкрити сутність стародавніх народних свят і ритуалів.

Тип уроку: урок цінностей культури.

Методи: наочні, словесні, практичні (за джерелами знання).

Технології: інтерактивні – критичного мислення, ситуативного моделювання.

Прийоми: «спрямоване читання», «читання в парах», «інформаційні пакети», «Знаємо – Хочемо дізнатися – Дізналися», «Кубування», симуляція.

Обладнання: сценарій народної вистави «Коза»; ЛСК «Кубування», інформаційні пакети («Народна вистава «Коза»», «Обрядовий театр», «Княжий театр», «Мистецтво скоморохів», «Словничок до теми»); папір – по ½ аркуша за кількістю учнів, реквізит до вистави «Коза»; на дошці таблиця «Знаємо – Хочемо дізнатися – Дізналися»; фотоілюстрації «Свято Меланки» та «Виступ скоморохів».

Хід уроку

І. Евокація.

1.   Асоціативний диктант.

-     Який період в історії української культури ми зараз вивчаємо?

Від найдавніших часів до ХVІ ст.

-     Пригадаємо, які види мистецтва існували на Україні у цей час, і напишемо невеликий диктант. Я буду називати явища мистецтва, а ви записуєте до якого виду мистецтва вони належать.

·       Золоті ворота – архітектура.

·       Володимирська ікона Божої Матері – іконопис.

·       Мозаїка «Богоматір Оранта» - монументально-декоративний живопис.

·       «Руська граматика» Івана Федорова – графіка.

·       Надгробок князя Острозького – скульптура.

·       Пересопницьке Євангеліє – книжкова мініатюра.

·       «Знамена» або «крюки» - музика.

2.   «Взаємоперевірка» (один учень перевіряє роботи).

3.   Попередня активізація.

-     Пригадайте, за якими основними напрямами розвивалась музична культура Київської Русі?

Народна, придворно-світська, церковна.

-     Які види народної музики ви знаєте?

Календарно-обрядова, родинно-обрядова, билини.

-     Що є джерелами народної музики?

Обрядові дійства, ритуали.

-     Назвіть музичні інструменти, що використовувались у давнину.

-     Один із видів мистецтва, про який ще не йшлося, ‑ це театр. Подумайте, як пов’язані між собою театр і музика.

Театр – синтетичний вид мистецтва. Театральні вистави неможливі без музичного оформлення, співу акторів.

4.   Словникова робота.

Театр – вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя крізь драматичну дію, що виникає в процесі гри акторів перед глядачами.

5.   Мотивація навчальної діяльності.

-     Яке головне призначення театру?

Навчання та виховання глядача, відображення життя.

-     Чи є театр «дзеркалом своєї епохи»?

Театр відображає думки, настрої, традиції, досвід людей певної епохи і в той же час порушує питання, властиві всім поколінням.

-     А як виник сучасний театр? Що стало його прототипом?

6.   Слово вчителя.

Зараз складно знайти людину, яка не знала б, що таке театр, не відвідувала б вистави, ніколи не брала б участі у театральних дійствах. Адже, як говорив В. Шекспір, «весь світ – театр, де чоловіки й жінки – актори». Та що ми знаємо з історії виникнення українського театру? Дуже мало… сьогодні на уроці ми поговоримо про витоки українського театрального мистецтва.

7.   Оголошення теми уроку, епіграфа, мети.

8.   «Знаємо – Хочемо дізнатися – Дізналися».

-     Що ми тільки-но дізналися з даної теми?

-     Що нам треба дізнатися?

Що ми знаємо?	Що хочемо дізнатися?	Дізналися
Види	+	Театр
		обрядовий	княжий	скоморохи
Історія Актори Акторська гра Реквізит Грим Репертуар Музичний супровід Сцена	? ? ? ? ? ? ? ˅

-     Пригадайте, з яких елементів складається театральна вистава. Без чого вона неможлива?

9.   Словникова робота.

Репертуар – сукупність творів, що виконуються.

Реквізит – сукупність предметів, що використовуються під час театральної вистави.

-     Що ми хочемо дізнатися?

ІІ. Усвідомлення.

1.   Робота з інформаційними пакетами. (На виконання завдання – 5 хв.).

·       «Читання в парах», «спрямоване читання».

-     Сформулювати питання, на які ви хочете знайти відповіді. Прочитати запропонований матеріал, знайти пояснення основних положень теми, про які ми хочемо дізнатися, обговорити їх і визначитися, хто відповідає.

·       Робота в групі. Симуляція.

-     Перед вами сценарій театрального дійства, ви маєте розподілити ролі й підготувати інсценування.

2.   Презентація роботи 1 пари. Заповнення таблиці «Що ми знаємо. – Що хочемо дізнатися? - Дізналися».

-     Що стало першоосновою для виникнення театрального мистецтва?

Що ми знаємо?	Що хочемо дізнатися?	Дізналися
Види	+	Театр
		обрядовий	княжий	скоморохи
Історія	?	Імітація відповідних дій під час обрядових дійств	Київська Русь, величальна пісня	ХІ-ХVІ ст., традиції візантійських акторів-мімів, обрядовий театр
Актори	?	Народ	Скоморохи, шпільмани, свистільники	«Осілі» та «подорожні»
Акторська гра	?	Діалоги, міміка, імітація	Спів, музика	Спів, музика, танці, дотепи, акробатика, дресура
Реквізит	?	Маски, опудала, перевдягання	Маски, перевдягання	Маски, перевдягання, тварини
Грим	?	‑	+	+
Репертуар	?	Календарно-обрядові та родинно-обрядові дійства	Драматичні поеми, теми служіння князеві, захисту батьківщини, лицарської честі	Сценки соціально-викривального змісту, уславлення земних радощів
Музичний супровід	?	Імітація, спів, речитатив	Речитатив, музичні інструменти	Спів, музичні інструменти
Сцена	˅	Природа, вулиця	Князівський палац	Майдан, базар

-     Назвіть відомі вам народні театралізовані обряди. Які з них містять елементи двовір’я: ритуали дохристиянської та православної релігій?

Весілля, Масниця, обжинки, поховання – театралізовані обряди.

Івана Купала = Купала + Івана Хрестителя.

Різдво = Культ Сонця + Різдво Христове. → (Колядки).

Меланки = Щедрий Вечір + Святої Меланії. → (Щедрівки).

Великдень = Свято Ярила + Христове Воскресіння.

-     Які народні традиції зберігаються у ваших родинах?

3.   Слово вчителя.

«Весь світ – театр, де чоловіки й жінки - актори», ‑ говорив В. Шекспір. Сьогодні і ми з вами візьмемо участь у моделюванні народного свята Меланки. Що ж це за дійство?

4.   Повідомлення учня «Свято Меланки (або Маланки)» (за Олексою Воропаєм).

Напередодні Старого Нового року, 13 січня, ‑ Щедрий Вечір. Це залишок стародавнього дохристиянського звичаю. А за християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір або свято Меланки (Маланки).

Ввечері, як засяє зоря, збирався гурт парубків «водити козу». В дохристиянські часи цей звичай мав магічне значення – забезпечити кращий врожай, викликавши прихильність сил природи за допомогою магічних слів. Робили з дерева рогату голову кози з рухомою нижньою щелепою, прикріплювали її до палиці. Палицю тримав «дід» (або «козовод»), одягнений у вивернутий догори хутром кожух, що прикривав горб на спині. «Коза» мала музику і ряджений хор: «кіт», «ведмідь», «півень», «баран», «журавель» тощо. З часом обряд ускладнювався і перетворювався на виставу. До нього додавалися нові персонажі й сюжетні лінії: «Меланка», «Василь», «чорт», «циганка», «лікар» тощо. І все це в кожухах навиворіт, у лахмітті, розмальоване – хто як може.

5.   Симуляція «Коза». – За окремим сценарієм.

6.   Слово вчителя.

Ось так і з’явилися перші актори – люди, що творили видовища, намагались розвеселити публіку.

7.   Презентація роботи 2, 3 пари. Заповнення таблиці.

8.   Словникова робота.

Драматична поема – невеликий за обсягом віршований твір, у якому поєднуються жанрові форми драми та ліро-епічної поеми.

-     Яке значення мало мистецтво скоморохів для формування театрального мистецтва?

Сприяло розвитку давньоруського епосу, поезії, драми, лялькового театру, комедії, циркового мистецтва.

ІІІ. Рефлексія.

1.   «Кубування» на тему «Театральна культура». (Звернутися до епіграфа).

2.   Самоаналіз.

-     Що ми робили сьогодні на уроці?

-     Що ви відчували протягом уроку?

-     Який вид роботи вам сподобався?

-     Що у нас вийшло, а що – ні?

-     Чи на всі запитання ми знайшли відповіді?

-     Для чого ми вивчаємо театральне мистецтво України? Яку цінність має набута інформація?

-     Чи згодяться вам набуті знання в подальшому житті? → Епіграф.

3.   Оголошення домашнього завдання.

Передати за допомогою кольору враження від сьогоднішнього уроку. Техніка виконання довільна (абстрактна, реалістична, колаж, аплікація тощо). °

Підготувати виконання народних ігор та обрядів. ∆

Підготувати доповідь про один із різновидів українського прадавнього театру (за бажанням учнів). *

Інформаційний пакет

Обрядовий пратеатр

(стародавні народні ігри, свята, ритуали)

В обрядовому фольклорі слов’ян органічно поєднуються музика, слово, жести, рухи. Саме він стає початком театрального мистецтва. Під час виконання обрядових календарних пісень українці виконували пісні, танці й ритуальні дії. Пратеатр — це своєрідний цикл картин, дія яких розгортається немовби за раніше створеним сценарієм. У добу Київської Русі театральне мистецтво втілювалося не тільки в народному, але й у княжому (дружинному) театрі.

Історичні витоки народного пратеатру

Назва	Характеристика
Імітація	Весняні пісні виконувалися з іграми і хороводами, які розігрувалися просто неба як дії вистави (імітувалися  трудові процеси засівання зерна, поливання рослин). У дитячих піснях-іграх імітувалися голоси й рухи тварин. Інші обрядові свята також супроводжувалися імітацією відповідних дій
Реквізит	У багатьох обрядах можна побачити прообрази театрального реквізиту. Під час «водіння кози» на новорічні свята виконували роль «кози» і використовували костюм — вивернутий догори хутром кожух. Виконуючи колядки й щедрівки, використовували маски, зображували старого діда — наклеювали бороду, вуса, розфарбовували обличчя. На Масницю спалювали солом’яне опудало; навесні топили уквітчане стрічками деревце; символом урожаю був обжинковий сніп — дідух
Акторська гра	У родинних обрядах містилися елементи акторської гри — діалоги, пантоміма, міміка, розподіл ролей. Так, у весільному обряді суворо дотримувалися послідовності дій — сватання, заручини, весілля, а учасники цього процесу діяли, як під час театралізованого дійства,— за сюжетом
Сцена	Простором для магічних обрядових дійств були ліси, гори, озера, ставки, печери. На галявинах водили хороводи, танцювали в колі, у печері — у півколі. Під час розкопок знайдено цікавий природний рельєф, що свідчить про виконання певних ритуалів та облаштування для його виконання — ухил (для кращого споглядання) до центра, того місця, де стояв ідол (майданчик-підсипка)

Обрядовий театр

Історія та українське народне мистецтво зберігають чимало свідчень про існування театрального мистецтва у слов’ян дохристиянської доби та часів Київської Русі. Його відлуння помітне в українських народних обрядах, дитячих іграх, пісенному фольклорі. Адже головне джерело театрального мистецтва будь-якого народу — його прадавня ритуальна обрядовість, заснована на язичницькій міфології.

Як і в будь-якому стародавньому суспільстві, театр на Русі існував у ритуально-обрядових формах. Обрядовими дійствами супроводжувалися етапи хліборобського циклу, природні лиха, а також події родового чи родинного значення. Такі дійства обов’язково містили магічні ритуали. До нашого часу дійшло чимало стародавніх обрядів (наприклад «Коза», «Маланка»). Також відголоски дохристиянських ритуалів збереглись у фольклорі (колядки, щедрівки, веснянки, заклички, примовки).

Із прийняттям Київською Руссю християнства обрядовий театр зазнав певних змін: він поєднав язичницьку слов’янську культуру із візантійською, став головним елементом виключно народної культури, образи давніх божеств у ньому замінились на імена християнських святих. Так зимові святкові обряди на честь богині Коляди присвятили Різдву Христовому, головне весняне свято бога Ярила (Великдень) — Христовому Воскресінню тощо.

Обрядовий театр — надзвичайно важливий етап у розвитку театрального мистецтва, оскільки саме в ньому зародилося вміння людини творчо втілювати навколишній світ у художніх образах.

Княжий театр

У добу Київської Русі світське театральне мистецтво найповніше втілювалося в обрядовому й княжому театрі. Проте якщо обрядовий театр вважався елементом народної культури, то княжий належав до культури елітарної.

Основою княжого театру була величальна пісня, що складалася з речитативу та величання. До репертуару княжого театру входили драматичні поеми, які розігрувалися під супровід музичних інструментів. Театральні дійства були присвячені мотивам захисту рідної землі, служби князю, лицарської честі. Із занепадом Київської Русі образи персонажів княжого театру перейшли до народного театрального мистецтва.

Історичні витоки княжого театру

Назва	Характеристика
Дійові особи	Основою княжого театру були скоморохи та шпільмани (елемент, запозичений у Німеччині чи Візантії). Проте ані скоморохи, ані шпільмани, ані свистільники, попри свою широку популярність (в Україні збереглися такі назви сіл), були чужими сценічному духу Русі й театру не створили
Музичний супровід	Княжий театр спирався на лицарську пісню, маючи за основу два елементи: речитатив і величання. Вистава відбувалася у супроводі музичних інструментів
Репертуар	Репертуар княжого театру складався із драматичних поем, що мали речитативно-величальний характер і супроводжувалися грою музичних інструментів. Тематично княжий театр використовував мотиви захисту батьківщини, служіння князеві, помсти за скривджених, лицарської честі
Історія	Із занепадом Київської держави занепав і княжий театр, а його персонажі — «князь», «княгиня», «бояри», «дружина» — перейшли до народного театру

Першими професійними акторами в Київській Русі вважають скоморохів. Саме інтерес знатних осіб до їхнього мистецтва зумовив виникнення середньовічного світського театру на Русі. Про шанування скоморохів у світській культурі Київської Русі свідчать фрески Софійського собору — зображення музикантів-акторів у сценах княжого побуту.

Мистецтво скоморохів

Скомороство в Київській Русі виникло під впливом мистецтва візантійських акторів-мімів. Після прийняття державою християнства світське життя давньоруського князівства було спрямоване на запозичування придворних традицій Візантії. Отже, спочатку мистецтво скоморохів було елементом княжого побуту. Але потішники збагатили свою творчість слов’янськими мистецькими традиціями, образами та елементами обрядового театру. Таким чином виникло яскраве самобутнє мистецтво, яке набуло популярності як у народі, так і серед шляхетних верств суспільства Київської Русі.

Скоморохи були не лише музикантами та виконавцями фольклору, але й народними віршотворцями, оповідачами, і саме вони сприяли розвитку давньоруського епосу, поезії та драми. Народні жартівники влаштовували театралізовані дійства просто неба на майданах і вулицях міст під час свят або ярмарків.

Скоморохи поділялись на «осілих» та «подорожніх». Осілі в повсякденному побуті займалися землеробством, скотарством чи ремеслом, а грали лише на свята для власного задоволення. Подорожні скоморохи були професійними акторами, музикантами, вони мандрували великими гуртами — «ватагами» — по селах та містах і були обов’язковими учасниками свят, гулянь, весіль, інших обрядів. їх часто запрошували до княжого двору.

Існує кілька версій походження слова «скоморох».

Одна з них визначає джерелом виникнення цього поняття арабське слово «maskharai» (тобто глузування), яким спочатку назвали головний атрибут потішників — маску («маскарас»). Згодом від переставляння літер утворилося слово «скамарас», а потім остаточно закріпилось у формі «скоморох».

Мистецтво скоморохів

Назва	Характеристика
Історія	Скоморохи — професійні мандрівні співці й актори (лицедії), учасники свят, обрядів, ігор. Уперше згадуються в літописах Київської Русі (1068), зображені на фресках Софійського собору в Києві (1037). Деякі традиції скоморохів перебрали придворні блазні, штукарі на дворах вельмож. Напр. XVI ст. мистецтво скоморохів проникло у вистави церковно-шкільного театру, а надалі розвивалося в балаганах, лялькових та інших театрах. Згадка про скоморохів збереглася у численних топографічних назвах України (Скоморохи, Скоморошки, Скомороше, Нові Скоморохи)
Репертуар	Скоморохи («веселі люди») розважали народні маси співом, дотепами, музикою, танцями, драматичними сценками, акробатикою, дресированими звірами, використовуючи маски (машкари) і втягуючи у гру глядачів. Скоморохи були також при дворах князів і вельмож. Представники цього розважально-жартівливого мистецтва гуртувалися в мандрівні ватаги і брали участь у різних ритуалах і святах. Найчастіше водили вулицями «козу», інколи — дресированих ведмежат, виступали на майданах і базарах зі сценками соціально-викривального змісту. Народ любив скоморохів та їхні дотепні дійства, складав про них пісні
Тематика	Скоморохи прославляли земні радощі, протиставляючи їх аскетизму, чим викликали вороже ставлення до себе церковної та світської влади
Облаштування	Вистави скоморохів не потребували спеціального приміщення. Єдиним облаштуванням була ширма, за якою актори перевдягалися, надівали маски, чіпляли бороди, вуса тощо
Театральне видовище «Млин»	У театральному видовищі «Млин» посеред хати ставили ослін, на який лягав ниць чоловік, тримаючи в опущених руках тарахкало, дощечки і все те, що могло стукотіти. Накривши рядном «млин», «мірошник» починав бити його макогоном, щоб той краще «молов». На «млин» сипали попіл і сміття замість зерна, і «мірошник», «працюючи», мав імпровізувати сценічний текст. Винахідливість виконавця випробовувалась, коли хтось приносив «зерно» і звертався до «мірошника». Якщо той барився з відповіддю, то діставав доброго стусана від «свахи», яка могла вдарити і по обличчю брудною мийкою, вимазаною сажею
Площадковий (народно-містеріальний) театр	Старовинний народно-обрядовий і християнський (церковний і світський) театри, поєднані сакральним символізмом ритуальних дійств та грецько-римськими і слов'янськими ігровими традиціями, переходять у явище так званого площадкового (народно-містеріального) театру, який відображає архаїзоване буття українського народу, і модифікованим зберігається до початку XX ст. Це народна драма і народний театр, вертеп і балаган, об’єднані між собою стилем маски і методом імпровізації. В Україні народні ігри почали записуватися лише напр. XVIII — на поч. XIX ст., тому точний час появи української народної драми досі не визначений. Популярні театральні видовища «Млин», «Млин, Дід, Баба», «Піп і Смерть», «Коза» мали всі ознаки ігрового театру. У супроводі музики або хору ряджених дійові особи цих маленьких народних п’єс танцювали і співали, ілюструючи рухами діалоги й монологи традиційних персонажів, зображених за принципом маски: усталений соціальний тип, поданий досить однобічно та підкреслено виразно; маска як предмет карнавальної гри й об’єкт сатири
Маска	Успадкована від карнавалу маска традиційно має ігрове театральне значення. В українському площадково-містеріальному театрі так само, як і в італійській народній комедії доби Відродження (комедії дель арте, тобто комедії масок), маска підкреслювала не індивідуальну, а типову, соціальну характеристику образу. Маска діє водночас і як предмет святкової карнавальної гри, коли актор підкреслює свою відокремленість і свободу від неї. Маска виникла на карнавальній площі і ярмарковому майдані, під час язичницької відправи і народного весілля, вийшовши на театральні підмостки, зберегла дух святкового світовідчуття та світорозуміння. Маску динамізують веселощі, пісні, танці й комічні трюки. Маска, насамперед,— атрибут комічних персонажів. Її можна замінити густо набіленим обличчям, величезними окулярами або приклеєним носом. Маска   це дієвий засіб типізації та роль, яка створюється саме тут і зараз, під час сценічної вистави

Народна вистава «Коза»

Бере свій початок в язичницькій обрядовості (ритуально-магічний звичай «водити козу» був здавна поширений на українських теренах). Це є доказом оригінальності явища української народної драми і того, що українська сценічна традиція не лише не переривалася, але й органічно розвивалася паралельно з видовищними мистецтвами інших європейських країн. Рогата голова дерев’яної кози з рухомою нижньою щелепою на палиці нагадувала маску магічного ідола і, водночас, була прообразом вертепної ляльки, адже тримав її чоловік, захований під вивернутим догори хутром кожухом або картатим рядном, а «дід», який водив ряджену «козу» селами, — живою типізованою лялькою. Як і в стародавньому обряді-грі, народна гра-вистава «Коза» мала музику і ряджений хор, усі учасники так само переодягалися, особливо у вивернутий кудлатий одяг — символ антисвіту,

Кожух або драна свитина прикривали горб, намощений на спині парубка, який грав «діда» (маска «діда» подібна до італійської маски з групи комічних старих — Панталоне). Драма «Коза» з часом ускладнювалась, із обряду-гри поступово перетворюючись на гру-виставу. До неї додавалися нові персонажі й сюжетні лінії — «циган», «лікар» та ін. Багатоепізодне сценічне дійство було наповнено народними прислів’ями і порівняннями, сучасними темами.

Сценарій вистави «Коза»

(Стук у двері)

Меланка.

Дозвольте заколядувати!

Учитель.

Заходьте, будьте так ласкаві!

(Заходить декілька учнів, переодягнених у Меланку (чоловік, за давньою українською традицією переодягався у жіноче вбрання та брав участь у дійстві), Козу та Лікаря. Учні співають, а Меланка відображає все дійство).

Дід.

Ой, за горою, за кам’яною

Зійшов місяць із зорьою (2)

Зійшов місяць ще й зоря ясна

Наша Меланка качури пасла (2)

Ой, пасучи, загубила,

А шукаючи заблудила(2)

Приблудилася в чистеє поле,

А там Василько плужком оре(2)

Ой оре, оре, жито сіє

За ним те жито зеленіє(2)

Ой оре, оре, поганяє

Догори личком спочиває(2)

Ой оре, оре, сам плуг заносить

Йому Маланка їсти носить(2)

Циганка.

Наша Маланка – господиня

На ополонці ложки мила(2)

На ополонці ложки мила

Ложку й тарілку упустила(2)

Ложку й тарілку діставала,

Тоненький хвартух замочала(2)

Ой повій, вітре буйнесенький

Висуши хвартух тонесенький(2)

Ой повій, вітре, яром, яром

Висуши хвартух краєм, краєм(2)

Ой повій, вітре, з очерету

Висуши хвартух посереду(2)

Лікар.

Наша Меланка малесенька

Як конопелька тонесенька(2)

Наша Меланка не робоча,

На ній сорочка парубоча(2)

Наша Меланка не сама ходить

Нашу Меланку парубки водять(2)

Наша Меланка током, током

За нею хлопці скоком, скоком(2)

Як щука - риба з окунцями

Наша Меланка з молодцями(2)

Дайте Меланці сира й масла,

Щоби Меланка вік була красна(2)

Дайте Меланці ковбаси й сала,

Щоби Меланка від вас відстала(2)

Меланка.

Добрий вечір вам, чесним господарям.

Ми не самі йдем, ми козу ведем

Коза.

Го-го-го коза,

Го-го сірая, го-го білая

Ой, розходися, розвеселися

По всьому дому, по веселому

Де коза ходить, там жито родить

Де коза ногою, там жито копою

Де коза рогом, там жито стогом

Де коза буває, там все пробуває

А де не буває, там все пропадає

Ходила коза, блудила коза

Та й приблудила до Будилки

А в Будилці всі хлопці стрільці

Встрелили козу в правеє вушко

В правеє вушко, в саме сердушко

Пуць!

Дід.

Коза впала, нежива стала

Дише не дише, хвостиком не колише

Треба Козиці три куски сала,

Щоб Коза встала!

Лікар.

Ану, міхоноше, напни   козі жилу,

Щоб наша коза жива була

Да й скакала!

Коза.

А міхоноша бере дудочку

Надима козі та й у жилочку

Надулась жила - Коза ожила

Та й пішла коза та скакаючи,

Та гасаючи,

Усіх діточок звеселяючи

Тпру, Коза!

Лікар.

Ой ти, козонько, та й не панися

Господареві да поклонися

Попроси коза мірочку вівса

Мірочку вівса, наверх ковбаса

Наверх ковбаса, три куски сала

Да ще й пиріг, щоб сало стеріг

Циганка.

3а сими словами дзвіночки дзвоним,

Дзвіночки дзвоним, Вам ся клоним,

Вам ся клоним, Вас шануєм,

Вас шануєм, Вас віншуєм

Дід.

Щастям, здоров’ям і віком довгим,

Віком довгим, прибутком добрим.

Із цілим домом, із святим ладом,

Святим рождеством, Божим Різдвом.

Меланка.

Христос ся рождає, славімо його!