Формування мотивації навчальної діяльності учня середнього шкільного віку

План

1.     Проблеми сучасної освіти.

2.     Мотивація – важливий компонент людської діяльності.

2.1.    Мотиви навчання школярів.

2.2.    Роль початкової школи у формуванні мотивації навчальної діяльності учня середнього шкільного віку.

2.3.    Формування мотивації невстигаючих учнів.

3.     Методи стимулювання і мотивації учнів.

3.1.    Методи формування пізнавального інтересу.

3.2.    Методи формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні.

4.     Етапи мотивації навчальної діяльності учнів.

4.1.    Початкова мотивація.

4.2.    Підтримувальна мотивація.

4.3.    Завершальна мотивація.

5.     Рекомендації щодо формування мотивації на уроці.

6.     Прийоми розвитку пізнавальних мотивів.

7.     Дитина – суб’єкт особистого розвитку.

«Людина, що не знає нічого, може навчитися, справа тільки в тому, щоб запалити в ній бажання вчитися». (Д. Дідро)

Проблеми сучасної освіти

Соціальний заказ суспільства вимагає від закладів освіти підвищення якості навчання та виховання, розвитку та формування конкуренто спроможного випускника.

На жаль, з кожним роком діти все більш втрачають зацікавленість до навчання. Чому одні учні охоче йдуть до школи, а інші відмовляються вчитися й прогулюють уроки? Чому хтось успішно вписується в шкільний соціум, а в когось – проблеми? Серед питань, що постають перед сучасною освітою, є ще одне, яке кожного дня набуває все більшої актуальності. Це – низький рівень знань учнів. Сьогодні педагогів хвилює те, що порівняно з минулими роками в учнів упав інтерес до вивчення окремих предметів, відсутня стабільність у навчальних досягненнях. Скарги учителів на небажання вчитися та недисциплінованість учнів не припиняються. Стосунки між педагогами та школярами нерідко переростають у конфліктні.

Хочеться розібратися у причинах даного явища. Безумовно, у кожному конкретному випадку причини таких ситуацій різні. Проте існують і загальні. Серед них можна назвати відсутність пізнавальних інтересів, несформованість навичок навчальної діяльності, психологічну неготовність до навчання, послаблення здоров’я школярів, що зумовлене погіршенням рівня добробуту родин та екології. У суспільстві відбувається зниження цінності освіти: вже нікого не дивує той факт, що переважна більшість родин до школи та вчителів ставляться негативно, що при першій же можливості учитель міняє професію.

Суворі відносини у суспільстві зробили підлітків більш агресивними та жорстокими. Вони можуть дозволити собі панібратське ставлення до вчителів. Чітко проявляється неприйняття оцінок дорослих, незалежно від їх правильності. Існують відволікаючі фактори: навколо вирує життя, існує безліч спокус (телебачення, комп’ютер), а тому, коли школяр стоїть перед вибором між необхідністю робити потрібні, але не завжди захоплюючі домашні завдання та можливістю перегляду бойовика, то найчастіше перевага віддається останньому. Чому? Існуюча освітня система нестабільна та недосконала, тому частина освітньо-виховного процесу передана засобам масової інформації й телебаченню, що пропонують як новий суспільний ідеал зразки масової культури, головною соціальною функцією яких є ілюзорно-компенсаторна, тобто прилучення людини до ілюзорного досвіду та нездійсненних мрій, прихована пропаганда панівного способу життя, аби масу позбавити соціальної активності, привчити людей до певних умов, конформізму. Масова культура зводить соціальне зло до психологічних та моральних чинників, прищеплює молоді цінності суспільства споживання.

Низький рівень розвитку інтелекту та вольової сфери дітей призводить їх до дезадаптації в суспільстві. Учні втрачають інтерес до навчання, не бажають ходити до школи, мають низьку успішність, набувають недостатнього рівня культури, що безпосередньо впливає на їхню поведінку і спілкування. Це далеко не повний перелік труднощів, з якими учителі стикаються в умовах школи майже щоденно.

Основа всіх шкільних успіхів і негараздів – відсутність мотивації. Діти не розуміють, навіщо їм треба вчитися.

Тож, питання як досягти того, щоб учні тривалий час бажали засвоювати знання (саме бажали, а не мусили), тобто мотивація учнів до навчання, є надзвичайно актуальним у наш час.

Мотивація – важливий компонент людської діяльності

Мотивація до навчання – одна із головних умов реалізації навчально-виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але є рушійною силою удосконалення особистості в цілому. Відсутність в учнів мотивації до навчання – причина невдачі на уроці.

Мотивація — надто важливий компонент не лише навчання, а й будь-якої людської діяльності. Є мотив — є й бажання виконувати й доводити до завершення цю діяльність. Без належної мотивації не працюватиме жодна педагогічна технологія. Адже всі без винятку технології пропонують високу спільну (і учнів, і вчителів) зацікавленість. Тож не тільки вчитель, а й учні мають розуміти, навіщо і для чого вони займаються певними видами діяльності та яку користь від цієї діяльності вони матимуть.

Мотивація навчальної діяльності на уроці є обов’язковою його частиною. «Потрібно, щоб усі учні вже з самого початку чітко бачили мету з усіма проміжними ланками й прагнули досягти її», — писав Ян Амос Коменський. А мету навчання учні бачитимуть тільки тоді, коли вона буде чітко визначена і зрозуміло вмотивована вчителем.

Якість нашої роботи залежить від того, яку мету ми перед собою ставимо, які причини змушують нас виконувати певну роботу. Це — мотив нашої діяльності.

Мотиви навчання школярів

З’ясуємо значення понять стимулу і мотиву.

Стимул — це насамперед засіб, який спонукає дитину до посиленої діяльності, своєрідний зовнішній поштовх, сила якого зростає залежно від його суспільної значущості. Сюди можна віднести перехід до перспективнішого класу, отримання пільг на державній підсумковій атестації та інші суспільно-політичні, моральні, економічні причини.

Мотив — це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії, до активності, причина, що вимагає певних вчинків. Тому мотиви навчання визначають як ставлення учня до предмета діяльності, спрямованість на цю діяльність. Він більше індивідуалізований у своїх проявах, ніж стимул. Наприклад, батьки, яких потрібно потішити оцінкою, приємне відчуття своєї майстерності або відчуття радості від відкриття нового тощо. Мотивація діяльності тісно пов'язана з її стимулюванням.

Доцільно виділити кілька груп мотивів: меркантильні, соціальні, спонукальні, професійно-ціннісні, пізнавальні.

Меркантильні мотиви пов’язані з безпосередньою матеріальною вигодою особистості. Вони не є вирішальними, діють лише вибірково, залежно від індивідуальних психологічних особливостей конкретної людини.

Соціальні мотиви мають широкий спектр свого прояву. Передусім це прагнення особистості шляхом навчання утвердити свій соціальний статус – у суспільстві в цілому, у певному соціальному колективі (сім’ї, класі та ін.).

Спонукальні мотиви пов’язані з впливом на свідомість школяра певних чинників: вимог батьків, авторитету вчителів, колективу однолітків та ін.

Професійно-ціннісні мотиви відображають прагнення школяра отримати професійну підготовку. Ці мотиви вступають в дію на етапі вибору професії і безпосереднього оволодіння професійною освітою.

Пізнавальні мотиви проявляються у пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються шляхом отримання задоволення від самого процесу пізнання і його результатів. Пізнавальна діяльність людини є провідною сферою в її життєдіяльності, її природна потреба. Тому, формування в учнів пізнавальних мотивів – провідний фактор успішності.

Мотиви навчання у школярів, мабуть, завжди будуть змішаними. Є батьки і педагоги, яких треба порадувати, оточуючі, з якими треба мати справу, приємне відчуття майстерності, яке потрібно розвивати в собі. Водночас розвиваються інтереси дитини, і світ ніби відкривається для неї.

Отже, шкільна діяльність для різних дітей має різний зміст. Для одних вона є засобом отримати похвалу батьків, сподобатися вчителю (зовнішня мотивація), для інших — це проникнення в суспільне життя, самореалізація особистості (внутрішня мотивація). Мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними, вони передусім мають базуватися на активному інтересі до того, що є предметом вивчення.

Педагог, дбаючи про організацію і керівництво пізнавальним процесом, має цілеспрямовано працювати над формуванням в учнів дієвих мотивів.

Отже, мотивація — це спонукання, яке є причиною активності особистості й визначає її прагнення.

Роль початкової школи у формуванні мотивації навчальної діяльності учня середнього шкільного віку

Ще К.Д. Ушинський писав: «Навчання, що базується лише на інтересі, не дає зміцніти волі учня, оскільки не все в навчанні цікаве, і доводиться багато брати силою волі».

Навчання – це не стихійне повсякденне пізнання, тут необхідні спеціальні уміння та навички. Процес формування мотивів навчання починається в початкових класах, а згодом продовжується й у старших. І майбутнє ставлення дитини до навчання залежить від класовода, його вміння спонукати дитину навчатися з власної волі, з бажанням і радістю, а згодом — і від учителів-предметників.

До моменту закінчення початкової школи учням необхідно мати основний запас якостей: посидючість, терпіння, уважність, спостережливість, відповідальність. Вони повинні вміти читати, аналізувати текст, володіти письмом, навичками рахунку. І якщо з якихось причин учителі та батьки не навчили дітей, не виробили в них відповідні навички – тоді їм важко вдається досягти успіху у середній та старшій школі. Вони не можуть проявити свої сильні сторони й викликають враження учнів малоздатних до навчання.

Проте є учні, які в молодшій школі навчалися легко і досягли успіху без особливої напруги. Коли ускладнюється шкільна програма, вимоги та навантаження збільшуються, а уміння та бажання працювати немає, учні перестають отримувати звичні заохочення. Неуспішність у навчанні, необхідність знов завойовувати авторитет призводять до зникнення мотивації до навчання, і дитина перестає вчитися.

Формування мотивації невстигаючих учнів

По відношенню до навчання можна виділити такі типи невстигаючих учнів:

·       учні з гарним розвитком розумової діяльності, але з негативним ставленням до навчання;

·       учні з недостатнім розвитком розумової діяльності, що поєднується з позитивним ставленням до навчання;

·       учні з недостатнім розвитком розумової діяльності та негативним ставленням до навчання.

Найскладніша група – учні третього типу. І саме їх стає все більше. В.А. Сухомлинський відзначав, що учні рано усвідомлюють розумову нерівність, а тому їхня неуспішність формує низьку самооцінку, внаслідок чого вони відчувають себе у чомусь обділеними.

У таких дітей формується демонстративність – риса, що пов’язана з потребою досягти успіху та прагненням привернути увагу оточуючих. Не маючи можливості самореалізуватися, самоствердитися у навчанні, вони прагнуть проявити себе неадекватною поведінкою, зовнішнім виглядом, хуліганськими вчинками. Не визнаючи навчальні задачі та «випадаючи» з процесу набуття знань, така дитина не може успішно навчатися.

Тому, якщо учень будь-якого віку не встигає, учителеві треба спробувати встановити причину цього і для себе вирішити: що він хоче сформувати у даному учневі (кінцева мета) і який цей учень сьогодні (вихідні дані). Далі слід дібрати ефективні стимули діяльності учня, щоби викликати корисні бажання та мотиви.

В кожному класі зазвичай декілька таких учнів. Тому у виборі стимулів треба робити ставку не тільки на індивідуальні, вікові, але й типові загальнолюдські потреби.

Методи стимулювання і мотивації учнів

«Найтонші джерельця, з яких наповнюється ріка єдності навчання й виховання — це бажання дитини вчитися. Але як же відкривати оті джерельця, як зробити, щоб вони не замулилися? Чим попередити тривожне явище, з яким, на жаль, часто доводиться стикатися нам, педагогам: скажімо, дитина несла до школи вогник жаги до знань, але він хутко погас, натомість народився найстрашніший, найлютіший ворог навчання — байдужість?» - говорив В.Сухомлинський.

Що ж потрібно робити, щоб підвищити мотиваційну сферу учнів?

Насамперед учитель має формувати зміст навчального матеріалу як систему практичних і навчальних завдань та організувати активні дії дитини з їх вирішенням. Від майстерності вчителя, його педагогічного досвіду і психологічного настрою залежить те, чи зможе він використати такі методи і форми роботи з учнями, за яких у них сформуються сталі позитивні мотиви для набуття знань, умінь і навичок, виникнуть інтелектуальні інтереси.

Для формування мотивів навчальної діяльності використовують весь арсенал методів навчання: словесні, наочні і практичні, репродуктивні і пошукові, індуктивні й дедуктивні та ін. Кожен із цих методів, окрім інформаційно-навчального, здійснює також мотиваційний вплив. Проте існують специфічні методи стимулювання і мотивації учнів, спрямовані на формування позитивних мотивів навчання, стимулювання пізнавальної активності і водночас сприяння збагаченню навчальною інформацією. Вони передбачають єдність діяльності учителя й учнів: стимулів педагога і мотивів школярів.

Залежно від ставлення до навчальної діяльності, її змісту мотиви навчання поділяють на внутрішні і зовнішні. Внутрішні мотиви пов'язані зі змістом навчальної діяльності та її процесом (пізнавальний інтерес, потреба в інтелектуальній активності, прагнення досягти кращого результату тощо). Зовнішні мотиви характеризують взаємодію особистості із зовнішнім середовищем (вимоги, натяки, вказівки тощо).

Відповідно до цієї класифікації мотивів методи стимулювання навчальної діяльності умовно поділяють на підгрупи: методи формування пізнавального інтересу та методи формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні.

Методи формування пізнавального інтересу

Інтерес як важливий компонент внутрішньої мотивації характеризується трьома основними ознаками: позитивною емоцією стосовно діяльності; наявністю пізнавального компонента цієї емоції; наявністю безпосереднього мотиву, який є продуктом самої діяльності. З огляду на це у навчанні важливо забезпечити виникнення глибоких позитивних переживань стосовно пізнавальної діяльності, її змісту, форм і методів здійснення. Процеси мислення, пам'яті, уваги стають ефективнішими, якщо їх супроводжує душевне хвилювання (радість, гнів, здивування тощо). Цікаво робити те, що вимагає напруження, але труднощі мають бути посильними. Неправомірне спрощення навчального матеріалу, невиправдано повільний темп його вивчення, багаторазові повтори не можуть сприяти розвитку пізнавального інтересу.

До основних методів формування пізнавального інтересу належать: дискусія, диспут, включення учнів у ситуацію особистого переживання успіху в навчанні, в інші ситуації емоційно-моральних переживань (радості, задоволення, здивування тощо), метод опори на здобутий життєвий досвід, метод пізнавальної, дидактичної, рольової гри та ін.

До методів емоційного стимулювання навчання належить прийом створення ситуації зацікавленості, тобто використання цікавих для учнів прикладів, парадоксальних фактів, проведення дослідів. Підвищують інтерес до навчання цікаві аналогії, зокрема зіставлення наукових і життєвих тлумачень окремих природних і суспільних явищ.

Основним джерелом інтересу до навчальної діяльності є насамперед її зміст. Щоб підсилити стимулюючий вплив змісту, необхідно чітко дотримуватися вимог принципів науковості, систематичності і послідовності, зв'язку навчання з життям і практикою. Для підвищення стимулюючого впливу змісту навчання можна використовувати прийоми створення ситуації новизни, актуальності, наближення змісту до важливих наукових відкриттів тощо.

Стимулювання навчання можна досягти за допомогою методів проблемного навчання, дидактичних ігор. Вони сприяють створенню проблемних ситуацій, обміну знаннями, організації розумової діяльності.

Серед дидактичних ігор варто звернути увагу на рольові, ділові та комп'ютерні. Під час рольових ігор учні перевтілюються у казкових, фантастичних персонажів. При цьому відбувається збагачення їх уявлень про трудові, професійні чи особистісні взаємини з іншими людьми, підготовка до реальних життєвих ситуацій. Рольові ігри допомагають розв'язувати проблему мотивації в навчанні. Важливе значення рольової гри полягає також у подоланні внутрішніх конфліктів, реалізації психотерапевтичної функції.

Ділова навчальна гра полягає в імітації прийняття рішень у різних виробничих ситуаціях, організованих за певними правилами. В таких умовах дії учнів набувають якості вчинків, що формують соціальні риси і характер майбутньої особистості. Ділові навчальні ігри дають змогу встановити під час уроку предметний і соціальний контексти майбутньої професійної діяльності і в такий спосіб змоделювати більш адекватні порівняно з традиційним навчанням умови формування особистості.

Комп'ютерні дидактичні ігри використовують для вивчення мови програмування і формування комп'ютерних знань, а також вивчення різних дисциплін за допомогою комп'ютерних програм.

Проте у дидактичній літературі залишається нерозв'язаною проблема практичного застосування ігор, їх дидактичних можливостей, неконкретизовані вимоги до ігор і раціональних методик їх використання у навчальному процесі.

Методи формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні

Мотиви обов'язку і відповідальності школярів дозволяють переборювати неминучі труднощі, відчувати радість, почуття задоволення від перемог у навчанні. Вони формуються на основі використання цілої групи методів і прийомів: роз'яснення дітям суспільної та індивідуальної значимості навчання, переконання, позитивний приклад; пред'явлення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого учнівського обов'язку, практичне привчання до їх виконання; заохочення за успішне, добросовісне виконання своїх обов'язків, подяка, нагорода; оперативний контроль за виконанням вимог і в необхідних випадках відзначення недоліків, засудження, з тим, щоб викликати більш відповідальне ставлення до навчання; створення сприятливих умов для спілкування, заохочення і пошуку тощо. Методи і прийоми формування обов'язку й відповідальності у навчанні ґрунтуються на методах виховання школярів, що підкреслює єдність процесів навчання й виховання.

Роз'яснення суспільної значимості навчання.

Переконання школярів у суспільній значимості навчання передбачає розкриття ролі науки в розвитку всього суспільства. Показ учням на переконливих прикладах того, що зростання загальноосвітнього світогляду значно підвищує продуктивність праці, створюються можливості для широкого раціоналізаторства і винахідництва, для механізації і автоматизації виробництва і на цій основі полегшення трудових процесів, що використання результатів науки обумовлюють революційні зміни на виробництві — все це важливі елементи формування розуміння суспільної значимості праці. Розповіді, бесіди, лекції в цьому випадку набувають характеру методів стимулювання обов'язку в навчанні.

Роз'яснення індивідуальної значимості навчання.

У цій справі вчителі відчувають особливі труднощі. Якщо школярі ще розуміють значення засвоєння навчальних предметів близьких до профілю очікуваної спеціальності, то значимість засвоєння інших предметів їм все ж доводиться роз'яснювати. Наприклад, коли учні вибирають технічний профіль спеціалізації, їм доводиться роз'яснювати роль і значення гуманітарного циклу предметів, які сприяють формуванню культурного світогляду. Відсутність культурного і морального світогляду нерідко обумовлює дискомфорт особистості в суспільному середовищі. Учнів потрібно переконувати і в необхідності вивчення циклу суспільних наук, які створюють умови для успішної участі в суспільно-політичному житті країни.

Пред'явлення навчальних вимог.

Цей метод визначається правилами поведінки, критеріями оцінки знань з усіх предметів, правилами внутрішнього розпорядку, Статутом школи. Необхідно мати на увазі, що стимулювання почуттів обов'язку і відповідальності в навчанні повинно поєднуватися з методами привчання школярів до виконання навчальної роботи, навчальних вимог, бо відсутність таких навичок може викликати відставання школярів у навчанні, а відповідно й порушення дисципліни. Велику роль тут відіграє приклад інших учнів і самого вчителя.

Етапи мотивації навчальної діяльності учнів

Початкова мотивація

Успіх будь-якої справи завжди залежить від того, як вона розпочинається. Це безпосередньо стосується і викладання. Перший урок, лекція, семінар, практичне заняття чи тренінг, як правило, викликають хвилювання у педагогів (для них це вперше у певних навчальних класах, у навчальному році, семестрі, в разі зміни навчальних програм тощо). Саме у зв’язку з початковою мотивацією В.М.Лещинський та С.В.Кульневич, автори популярного педагогічного практикуму «Вчимося управляти собою та дітьми», наводять афоризм: «Другої можливості справити перше враження не трапиться». Отже, на початку вивчення навчальної дисципліни, а також на початку вивчення будь-якої навчальної теми дуже важливо «захопити» аудиторію, викликати інтерес. Тут доцільними є такі методи, як комунікативна атака, доведення та переконування, сугестія (навіювання).

Комунікативна атака — це метод швидкого включення, мобілізації, зацікавлення аудиторії у процесі навчання, дія якого ґрунтується на активізації емоційної сфери учня — викликання його подиву, захоплення через використання ефекту новизни, несподіваності. Комунікативна атака може здійснюватися на будь-якому етапі мотиваційного циклу в навчанні, але найефективнішою вона є на вступно-мотиваційному етапі (на початку вивчення дисципліни, теми, заняття). Найбільшого ефекту цей метод досягає серед емоційних, допитливих слухачів, а від педагога потрібні творчі здібності й артистизм. Прийоми комунікативної атаки: ефектна цитата; незвичайна дія; розповідь казки, анекдоту, притчі; цікаве запитання; парадокс; особисте зацікавлення (щось близько пов’язане з інтересами учнів, запитання до аудиторії); приклад, опис ситуації з власного життя вчителя; театралізація.

Доведення та переконування — активізація вольових зусиль учнів через пояснення їм необхідності навчального матеріалу для життєдіяльності. Застосування цього методу вимагає розвитку високого рівня свідомості учнів, їх логічного мислення, розвиненої сили волі, довільності уваги. Немає сенсу доводити щось людині, яка байдужа до свого майбутнього, постійно відволікається від логіки міркувань учителя. Чим доросліші учні, тим продуктивніший метод: добре, коли виникають сумніви слухачів стосовно якогось питання, висуваються критичні зауваження. Від учителів це потребує впевненості поведінки, логічності й доведеності власних міркувань, володіння відповідними прийомами: посилання на негативні чи позитивні наслідки знання предмету; використання індукції (від конкретних прикладів до узагальнення) та дедукції (від узагальнення до прикладів); посилання на незаперечні факти, на авторитети та авторитетні джерела; використання аналогій і порівнянь; підкреслення актуальності й практичності набутих знань у житті (можливість на практиці перевірити свої знання, легке їх впровадження; засіб розв’язання особистих проблем; складова професійності; компонент ділової кар’єри тощо); виявлення суперечностей у критичних зауваженнях аудиторії; застосування прийомів «так, але…» (прийняття думки аудиторії із подальшим поверненням до думки викладача) та «бумеранга» (відповідь запитанням на запитання, аргументом на аргумент).

Сугестія (навіювання) — цей метод полягає в опосередкованому формуванні думки про необхідність навчання через апеляцію до підсвідомості учнів. Важливо, щоб учні не усвідомлювали того впливу, що здійснюється. Тому вчитель має стежити за невимушеністю своєї поведінки, динамізмом впливу на аудиторію. Навіювання досягається завдяки таким прийомам: періодичне повторення однієї думки; висування вимог до бажаної емоційної реакції слухачів (гадаю, ви погодитеся зі мною, що…); інтонаційне підкреслення важливих моментів виступу; автоматичне включення до певної роботи, динамічність викладу матеріалу, коли не дається часу на обмірковування їх необхідності.

Підтримувальна мотивація

На цьому етапі має здійснюватися підтримка зацікавленості й активності учнів через постановку конкретних завдань. Це можливо, зокрема, завдяки таким методам, як долання перешкод і делегування.

Метод долання перешкод зумовлює активізацію розумової діяльності учнів через створення спеціальних умов виконання завдань. Потребує достатньої свідомості й зрілості учнів, їхньої здатності до подолання ускладнень. Прийоми застосування цього методу: завдання на розв’язання певних навчальних задач, ситуацій, виконання тестів, на які неможливо відповісти без вивчення матеріалів теми; стимулювання часом (обмеженість у часі, нагорода за швидкість); удавана недовіра до слухачів (наголошується складність завдання та низька ймовірність його виконання).

Метод делегування — залучення учнів до будь-якого етапу управління процесом навчання. Потребує свідомості, відповідальності та зрілості учнів, здатності їх до самоорганізації, вдалого керівництва з боку викладача. Прийомами реалізації цього методу є особистісно-довірливе звернення до аудиторії; договір з аудиторією; звернення за порадою до аудиторії; формування почуття «ми»; гра, конкурс, змагання; спільне планування навчання (відбір змісту, форм та методів навчання, контролю); взаємоперевірка; взаєморецензування; взаємовикладання («метод змінних пар»); індивідуальний вибір завдань; самоперевірка; мікровикладання (індивідуальне та в підгрупах); організаційно-мотиваційна гра; участь учнів у створенні навчально-методичної літератури, підручників, методичних посібників.

Завершальна мотивація

На завершальному етапі мотиваційного циклу важливо забезпечити мотиваційну готовність учнів до подальшого навчання. Для цього доречно застосовувати метод закріплення позитивного враження.

Метод закріплення позитивного враження — спосіб мотивації й стимулювання подальшої самостійної роботи учнів, підтримки їхнього позитивного враження від заняття, теми, дисципліни, викладача. Найчастіше застосовується на завершальному етапі мотиваційного циклу, але може бути ефективним на етапах початкової та підтримувальної мотивації. Можливі прийоми: узагальнення основних думок, підбиття підсумків, резюме; заклик до дії («запрошення» до подальшого вивчення теми); комплімент слухачам, подяка; створення гумористичних ситуацій (це особливо потрібно, якщо слухачі помітно стомилися); ефектна цитата (примушує замислитись про її зміст); нагнітання та кульмінація — розрядження (наостанок залишається найважливіше); встановлення зв’язку з попередніми та наступними темами (включається асоціативне запам’ятовування); «навчальне коло» — повторення початку заняття, але на глибшому рівні (наприклад, те саме запитання, але слухачі самі знаходять відповідь); «ефект Шахеризади» чи відтермінування закінчення (почати цікаву розповідь, пов’язану з темою заняття, й пообіцяти її завершити на наступному занятті).

Рекомендації щодо формування мотивації на уроці

Навчальна діяльність – це основна форма активності учня, спрямована на зміну самого себе як суб’єкта навчання. Мотив як спонукальна причина окремої дії та сукупність дій є результатом складної взаємодії мотивів – цілей, пізнавального інтересу, соціальних, моральних, практичних. Він проявляться в навчанні у вигляді ставлення учня до сукупності дій, в результаті яких формуються компетентності певного рівня. Для проведення уроку пропонуються такі рекомендації, впровадження яких сприятиме створенню мотиваційних моментів. Вони є основою особистісно зорієнтованого уроку.

v  Використовувати різноманітні форми й методи організації роботи, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми, яка розглядається.

v  Створювати атмосферу зацікавленості кожного учня як у власній роботі, так і в роботі всього класного колективу.

v  Емоційний виклад матеріалу – запорука результативності уроку.

v  Стимулювати учнів до використання різноманітних способів виконання завдань на уроці без побоювання помилитися.

v  Заохочувати прагнення учнів до самостійної роботи, аналізуючи під час уроку різні способи виконання завдання, запропоновані учнями, відзначати та підтримувати всі прояви діяльності, що сприяють досягненню учнями мети.

v  Створювати педагогічну ситуацію спілкування, що дозволяє кожному учневі, незалежно від ступені його готовності до уроку виявляти ініціативу, самостійність і винахідливість у способах роботи.

v  Обговорювати з учнями наприкінці уроку не лише те, «що ми дізналися» ( що опанували), але й те, що сподобалось( не сподобалось) та чому; що хотіли б виконати ще раз, а що зробити по – іншому.

v  Під час опитування на уроці ( виставлення оцінок) аналізувати не лише правильність( неправильність) відповіді, але і її самостійність. Оригінальність, бажання учня шукати та знаходити різноманітні способи виконання завдань.

v  Оголошуючи домашнє завдання, слід повідомляти не лише його зміст та обсяг, але й давати докладні рекомендації щодо раціональної організації навчальної роботи, яка забезпечить виконання домашнього завдання. Працювати над диференціацією завдань.

На уроці учень повинен бути настроєний на ефективний процес пізнання, мати в цьому особисту зацікавленість, розуміти, що й навіщо він виконуватиме. Без виникнення цих мотивів навчання, без мотивації навчальної діяльності пізнання не може принести позитивний результат.

Прийоми розвитку пізнавальних мотивів

Для досягнення необхідного результату можна використовувати різноманітні прийоми розвитку пізнавальних мотивів:

1. Мотивація навчальної діяльності шляхом бесіди.

У вступному слові вчитель окреслює коло питань, що розглядатимуться на уроці. При цьому залучаються знання і суб'єктивний досвід учнів, наводяться цікаві приклади й парадоксальні ситуації, демонструється зв'язок матеріалу що вивчається, з раніше вивченим. Учитель указує на практичне значення теми, яка розглядається.

2. Мотивація навчальної діяльності шляхом створення проблемної ситуації.

Постановка питання, демонстрація експерименту або надання до уваги учнів логічної суперечності, для розв'язання та пояснення яких у дітей не вистачає знань.

Способи створення проблемних ситуацій:

·     Зіткнення учнів із суперечностями між новими фактами та явищами й наявними знаннями за необхідності теоретичного пояснення і пошуку шляхів їх застосування.

·     Зіткнення учнів з необхідністю вибору потрібної інформації (ситуація з надлишком інформації).

·     Використання суперечностей між наявними в учнів знаннями та практичними завданнями, що виникають під час виконання цих завдань.

·     Спонукання до порівняння, зіставлення та протиставлення фактів, явищ, правил і дій та їх узагальнення.

·     Зіткнення учнів із суперечностями між існуючими технічними рішеннями та новими вимогами, які висуває практика.

·     Спонукання учнів до виявлення внутрішніх і міжпредметних зв'язків і зв'язків між явищами.

3. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання технології «Мозкова атака».

Цей метод полягає у колективній творчій роботі з розв'язання певної складної проблеми. Всіх учнів об'єднує спільна робота над пошуком істини. Розмірковуючи над певною проблемою, доповнюючи один одного, підхоплюють і розвивають одні ідеї, відкидаючи інші.

Орієнтовна послідовність дій.

1. Формулювання проблеми. Постановка завдань, визначення терміну обмірковування пропозицій.

2. Висловлювання суджень, ідей. Реєстрація ідей на дошці.

3. Обґрунтування ідей їхніми авторами. Загальна дискусія навколо представлених ідей: правильність, доцільність, оригінальність. Вибір найкращої ідеї.

4. Обґрунтування остаточного вибору. Підбиття підсумків роботи.

4. Мотивація навчальної діяльності шляхом опрацювання тексту періодичних видань.

Для активізації роботи й зацікавленості учнів на початку уроку вчитель роздає газети, журнали або сторінки цих видань, де розміщено інформацію, що стосується теми уроку. Учитель просить учнів звернути увагу на конкретну інформацію, наголошуючи на її важливості для кожного учня та можливості її повсякденного використання.

5. Мотивація навчальної діяльності за технологією «Незакінчене речення».

Учням роздають сторінки учнівської роботи «Мої думки» та пояснюють, що кожен має самостійно закінчити запропоновані речення. Запропоновані речення стосуються теми уроку, і учні мають достатньо знань та особистого досвіду для висловлення власних думок. Після завершення роботи висловлювання зачитуються і деяким учням пропонується прочитати свої відповіді. В будь-який момент уроку учні повинні бути готові обговорити відповідь товариша або попросити його аргументувати свій варіант закінчення речення.

6. Мотивація навчальної діяльності шляхом виготовлення саморобних наочних посібників.

На початку вивчення теми учні одержують перелік наочних посібників, які вони можуть виготовити. Виготовлені саморобні прилади, моделі, малюнки, що пояснюють те чи інше явище, описане у підручнику, учні демонструють на уроці, пояснюючи ідею створення й особливості «запропонованих ними посібників. Особливо цінними є вироби, які учні вигадали самі та які правильно відбивають зміст матеріалу, що вивчається. В кабінеті створюється постійно діюча виставка саморобних наочних посібників, що дає можливість усім учням ознайомитися з творчими досягненнями однокласників. Використання саморобних наочних посібників на уроках сприяє підвищенню інтересу до навчання, розвиває дослідницькі навички, підвищує продуктивність педагогічної роботи, наповнює урок елементами зацікавленості, викликає в учнів відчуття причетності до подій на уроці.

Крім того, учнів можна залучати до виготовлення таблиць і схем, що пояснюють матеріал теми. Ця форма роботи дозволяє не лише наповнити кабінет роздатковим матеріалом, але й формує в учнів уміння виокремлювати головне, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки та, що особливо важливо, сприяє активізації розумової діяльності.

7. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання творчих завдань.

1. Учням пропонується питання на зразок: «Що станеться, якщо...?». У цих питаннях розглядаються парадоксальні ситуації. Учні можуть самостійно добирати такі питання, ставити їх однокласникам, обговорювати, захищати свою позицію, використовуючи знання з предмета.

2. Складання кросвордів, сканвордів, загадок. Можливі варіанти роботи з кросвордом:

·     Розгадати кросворд, заповнивши порожні клітинки.

·     Сформулювати запитання до слів, що даються учням у заповненому кросворді.

·     Заповнити кросворд, у якому виділено певні квадратики. З літер, що потрапили в них, скласти ключове слово та пояснити його зміст.

·     Скласти кросворд, використавши поняття з теми, яку запропонував учитель.

3. Художні завдання. Наприклад, «Яким я уявляю собі...». Тут можна запропонувати і природне явище, і якого-небудь наукового діяча, і подію.

4. Написання фантастичних оповідань, есе, віршів з використанням знань з предмета. .

8. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання під час уроку художньої та науково-популярної літератури.

Використання уривків із творів можливе з різними цілями: для ілюстрації матеріалу постановки питання, закріплення вивченого. Використання художньої та науково-популярної літератури в процесі вивчення шкільних предметів сприяє активізації пізнавальної активності та закріпленню цілісного уявлення про навколишній світ.

9. Мотивація навчальної діяльності шляхом створення ситуації успіху.

10. Мотивація навчальної діяльності на основі діяльнісного підходу до навчання.

1. Навчальна діяльність під керівництвом учителя. Можливі варіанти завдань для учнів:

·     Що саме буде результатом вашої роботи на уроці?

·     Якими способами можна досягти результативності вашої роботи на уроці?

·     Чи існують інші способи виконання роботи?

·     Визначте завдання своєї навчальної діяльності, оберіть способи дій, що відповідають виконанню завдань.

·     Самостійно та послідовно виконайте всі етапи конкретної роботи та подайте результати у вигляді графіка, схеми тощо.

·     Сплануйте свою навчальну діяльність, визначивши віддалену та найближчу мету.

·     Визначте проміжок часу, необхідний для виконання всіх етапів роботи, та етап, що, на вашу думку, буде найбільш складним.

2. Самостійна навчальна діяльність

Здійснюється в тому випадку, коли окремі етапи роботи або робота загалом виконується учнем без допомоги вчителя. Можливе використання алгоритму дій на уроці або переважної частини уроків з певної теми. Учитель виступає в ролі консультанта.

3. Самоосвітня діяльність учня

Учень керує своєю пізнавальною діяльністю самостійно, виконуючи її відповідно до своїх знань, цілей і мотивів.

11. Мотивація навчальної діяльності в процесі пізнавальних ігор та ігрових ситуацій.

До основних понять, що характеризують дидактичні ігри, належать: об'єкт, який моделюється; модельований процес; сценарій, у якому описуються правила гри, об'єкти та предмети; способи гри; регламент; учасники ігрового процесу.

·     «Барон Мюнхгаузен». Мета — спростувати вигадки барона Мюнхгаузена, які заздалегідь підготував учитель, або запропонувати дітям як домашнє завдання вигадати явно неправдиві твердження, які зачитуються та спростовуються на уроці на етапі перевірки домашнього завдання.

·     «Крокодил». Доцільно використовувати на уроках повторення й узагальнення навчальної інформації. Клас поділяється на кілька команд. Капітану кожної команди вчитель пошепки повідомляє зміст завдання. З допомогою міміки та жестів зміст завдання повідомляються всьому класу так, щоб не втратити предметної суті пропонованого для впізнавання об'єкта.

·     «Пінг-понг». Використовується для перевірки домашнього завдання. До дошки викликаються два учні. Вони по черзі ставлять один одному підготовлені вдома запитання з теми домашнього завдання. Клас оцінює якість запитань і відповідей. Враховується оригінальність, винахідливість, гумор, ґрунтовність відповідей.

·     «Коментатор». Проводиться після вивчення теми. Учням пропонується відтворити зміст раніше переглянутого сюжету кінострічки, відео; пояснити зміст картинки або схеми; прокоментувати дії вчителя під час демонстрації досліду. Вчитель може зупинити коментар одного учня та запропонувати іншому продовжити. Прийом сприяє розвитку уваги та пам'яті.

·     «Ланцюжок». Ланцюжки можуть бути різними: ланцюжок думок, ланцюжок відповідей на запитання, ланцюжок формул, ланцюжок задач, дібраних так, що відповідь попередньої задачі є умовою наступної.

·     «Перевертні». Завдання полягає у складанні слів-понять зі складів, написаних на картках, поясненні їх змісту й основних характеристик. Наприклад: ти-ка-фо-не — фонетика; ка-мен-зур — мензурка.

Дитина – суб’єкт особистого розвитку

Традиційна українська школа розглядає кожну дитину не стільки як об’єкт, що потребує впливу, скільки як особистість, що інтенсивно розвивається в процесі навчальної діяльності. І щоб учень займав активну позицію в процесі навчальної діяльності, він повинен мати потужні джерела мотивації до навчання. Тож необхідно будувати педагогічний процес таким чином, щоб його методика орієнтувалася на якомога глибше проникнення у внутрішній світ дитини, мала на меті пробуджувати і розвивати в ній здібності й нахили. Тому основним у педагогічному мистецтві вчителя має бути вміння спонукати, а не примушувати.

Майстерність учителя виявляється в тому, що він стимулює учня робити все з власної волі, з бажанням і радістю. Отже, в основі теорії й практики мотивації лежить оптимістична гуманістична концепція, зорієнтована на великі потенціальні здібності й можливості самих дітей. Вона ґрунтується на тому положенні, що саме спонукальна, а не примусова сила навчання й виховання здатна перетворити дитину з об’єкта впливу педагогів на суб’єкт особистого розвитку.