Використання виховного потенціалу уроку у формуванні духовного світу дитини

На мою думку, найбільш повно духовний світ дитини формується саме на уроках літератури. Адже мета викладання цього предмету у школі полягає у тому, щоб прилучити учня до найвищих досягнень світової літератури, а через них до фундаментальних цінностей культури, котрі збагачують духовність людини.

Щоб досягти цієї мети вчитель має спрямовувати свою роботу одночасно у двох напрямках.

По-перше, це викладання предмета за особистісно орієнтованою технологією, коли педагог має передати свою індивідуальність вихованцеві. Там, де така передача має місце, і є особистісно орієнтоване навчання.

Для цього необхідно:

·              Створити дружелюбну обстановку в класі, рівноправні стосунки учителя і учнів;

·              Формуючи духовний світ дитини, пам’ятати, що пробудити любов легше до того, що любиш і цінуєш сам;

·              Не забувати, що ті загальнолюдські цінності, які ви утверджуєте на уроці, мають бути відображені на високому рівні у свідомості учнів;

·              Підбирати зміст і форму уроку так, щоб викликати зацікавленість учнів, поєднувати різні види діяльності, бажано нетрадиційні.

Що стосується моїх надбань у цьому напрямку, то нещодавно при вивченні роману Достоєвського «Злочин і кара» в 10 класі я проводила урок-диспут «Теорія Раскольникова: Наполеон, супермен, крутий… Що далі?». Дітям була запропонована низка питань, котрі мали не так навчальну, як виховну спрямованість:

·              Супермен і крутий – це тотожні поняття чи ні? Кого можна назвати крутим? Чи вважаєте ви себе крутим?

·              Чи згодні ви з тим, що людство ділиться на людей звичайних і незвичайних? До якого типу людей належите ви?

Досягненню виховної мети уроку допомагає такий вид роботи, як творчі вправи. Який би тип уроку ви не обрали, вони завжди будуть доречні. На етапі розуміння твору я використовую такі творчі вправи:

·              «А ти б зміг?». – На місце героя твору треба поставити самого себе і знайти власний вихід із ситуації, у якій опинився персонаж.

·              «Доповнення образу». – Дібрати з тексту незначні, малопомітні деталі, а якщо їх немає – дописати власні факти, які вплинули на формування характеру персонажу. Так, наприклад, традиційна методика вивчення роману Достоєвського «Злочин і кара» призводить до того, що учні часто у вчинкові Раскольникова великого злочину не бачать, адже він убив бридку, шкідливу, нікому не потрібну стару. Та якщо перед читанням епізоду вбивства провести творчу вправу «Доповнення образу Олени Іванівни», учні доходять висновку, що стара від самого свого народження – жертва обставин, що все життя її – це боротьба за виживання, і це зробило її потворною. І тоді у найнепривабливішому представникові роду людського діти вбачають вже образ і подобу Божу, що страждає все своє життя. Коли після цього читаєш сцену вбивства, то злочин Раскольникова в очах дітей стає жахливішим вдвічі.

·              «Робота над помилками». – У чому полягає помилка героя? Як би розвивалися події, якби цього не сталося?

·              «Усі ми вийшли з дитинства». – Припустіть, яким було дитинство персонажа. Як він поводився, стикаючись зі звичайними дитячими неприємностями?

·              «Ефект присутності». – Створення образних картин. Так, працюючи над повістю Бальзака «Гобсек», провідною темою якої є зображення «влади золота» над людиною, я починаю роботу не з першої, а з останньої сторінки твору. Описуючи кімнату героя, діти намагаються знайти відповідь на питання: що стало причиною деградації особистості? У цьому випадку «Ефект присутності» викликає глибоку відразу до бездумного накопичення багатства, до жадібності.

Другим напрямком у виховній роботі вчителя є позакласна робота. Кожен учитель знає, що на якому б високому рівні не проходили уроки літератури, вони не будуть мати певних результатів, якщо матеріал не буде закріплюватися під час позакласних заходів. Тим більше, якщо це стосується виховної роботи.

У цьому напрямку у нас великий недолік. Існують систематичні та епізодичні форми позакласної роботи. До систематичних належать літературний гурток, шкільний театр, літературний клуб тощо. Ця робота у нас взагалі не проводиться з однієї-єдиної причини: вона не оплачується.

Найбільш поширені у шкільній практиці епізодичні форми роботи: вечори, виставки, ігри, конкурси тощо. Проте і тут ми також недопрацьовуємо. Робота наша має хаотичний характер, у ній немає ніякої системи. А це тому, що ми забули, що кожен вид позакласної роботи має бути окремою ланкою єдиного ланцюжка. Так, наприклад, літературному вечору мають передувати літературна екскурсія, випуск газети, підготовка виставки, а ще раніше – урок. І це все має бути приблизно на одну й ту саму тему.

Тільки за таких умов ми зможемо сповна використати виховний потенціал уроку, дамо учневі можливість саморозвиватися.