ПЛАН
1. Неординарна дитина – проблема, що потребує
вирішення.
2. Сходження до обдарованості.
2.1. Робота на уроці.
2.1.1. Дещо про систему завдань.
2.1.2. Контрольні роботи.
2.1.3. Використання особистісно
орієнтованої методики.
2.2. Ставити учня у позицію творця.
2.3. Позакласний час – стимул до пізнання.
3. Дитина – головна діюча фігура
навчально-виховного процесу.
1. НЕОРДИНАРНА ДИТИНА – ПРОБЛЕМА, ЩО ПОТРЕБУЄ
ВИРІШЕННЯ.
Нині маємо визнати, що масова освіта є оптимальною
далеко не для всіх дітей, і прошарок тих, які потребують підвищеної
індивідуальної уваги щороку збільшується. Коли дитина багато хворіє і пропускає
уроки чи професійно займається спортом, вражає обдарованістю чи педагогічною
занедбаністю, має складний конфліктний характер – ми опиняємося перед абсолютно
специфічною методичною задачею.
І, як це не парадоксально, щонайскладніші проблеми
вчителю літератури створюють яскраві неординарні дитячі особистості.
Літературно обдарована дитина прочитала всі
програмні твори задовго до вивчення, вміє працювати з текстами у різний спосіб,
постійно потребує нової інформації, вражень, прагне до самовираження. Їй
здаються елементарними та нецікавими запитання вчителя на розуміння тексту,
кострубатими відповіді однолітків. Включившись у процес уроку, вона перетворює
його на особистий діалог із учителем. Як правило, вчитель змушений її постійно
«нейтралізувати»: просить стримуватися, дати можливість опитати інших і т. п. У
класі така дитина відповідає останньою, даючи незмінно повне і правильне
висвітлення питання, а нерідко і коментуючи слова товаришів.
Переходячи до підліткового віку такий учень
втрачає інтерес до предмета, знижує активність, показники успішності, деякий час
«виїжджає» на старих запасах знань, потім помітно гальмує в освоєнні предмета і
загальному розвитку.
Що ж має робити вчитель, щоб такий учень не тільки
не втратив інтересу до навчання, а й саморозвивався та самореалізовувався?
2. СХОДЖЕННЯ ДО ОБДАРОВАНОСТІ.
2.1. РОБОТА НА УРОЦІ.
2.1.1. ДЕЩО ПРО СИСТЕМУ ЗАВДАНЬ.
Літературно обдарована дитина на уроці безумовно
потребує індивідуального підходу. Завдання щодо програмового матеріалу мають
бути аналітичного, евристичного, творчого характеру, передбачати самостійну
роботу з художнім текстом, словниками, довідково-енциклопедичними виданнями. Бажано,
щоб їх діти виконували письмово (вдома або на уроці) і захищалися усно. Учитель
має їх ретельно перевіряти.
Завдання мають складати певну систему, вони
повинні чергуватися і постійно ускладнюватися. Це можуть бути, наприклад:
-
запитання
і тести на увагу до художніх деталей;
-
питання
узагальнюючого характеру про окремі особливості героїв кількох прочитаних
творів;
-
письмові
перекази епізодів від імені різних дійових осіб;
-
заповнення
аналітичних таблиць;
-
порівняння
дій героїв, образів, сюжетів;
-
встановлення
підтекстових «таємниць» твору;
-
розучування
ролей драматичного твору;
-
створення
власних художніх текстів (казок, байок, статей тощо);
-
підготовка
рефератів та доповідей;
-
самостійна
розробка завдань за окремими творами (наприклад, тестів чи кросвордів).
Взагалі, маючи обдарованого учня в класі,
необхідно добре напрацьовувати план роботи до кожного уроку, виготовляти картки
із завданнями підвищеної складності.
2.1.2. КОНТРОЛЬНІ РОБОТИ.
Окремо слід сказати про контрольні роботи. На мою
думку, це має бути багаторівнева побудова, по якій учень має поступово
підніматися від репродуктивного відтворення того, що пам’ятає, до невідомого,
оригінального й абсолютно самостійного результату. Зазвичай, обдаровані діти
знають, що мають право зупинитися на будь-якому етапі такої роботи, але
працюють доти, доки є час і не нудьгують, досягаючи певних висот.
2.1.3. ВИКОРИСТАННЯ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОЇ
МЕТОДИКИ.
Саморозвиватися і самореалізовуватися обдарованому
учневі на уроці допомагає використання вчителем методики особистісно
орієнтованого навчання. Вона передбачає специфічні прийоми організації
навчального процесу. Так до підготовки і проведення уроку можна залучати самих
дітей, даючи їм випереджальні завдання. Це може бути робота в
літературно-дослідницьких групах чи індивідуальна робота.
Логічно продумана система випереджальних завдань
сприяє тому, що учні вчаться самостійно осмислювати зміст твору, бачити в ньому
роль окремих епізодів. А все це – запорука вдалого проведення майбутніх
семінарських занять, диспутів, конференцій, на яких обдаровані діти можуть
сповна виявити свою індивідуальність.
Головне, щоб учень на уроці постійно відчував
підтримку педагога, яка має реалізовуватися у підборі такого типу стосунків між
учнем і вчителем, при якому школяр залишається на відповідальній позиції
стосовно своїх проблем і може отримати допомогу педагога, коли його зусиль вже
не вистачає.
2.2. СТАВИТИ УЧНІВ У ПОЗИЦІЮ ТВОРЦЯ.
Актуальною сьогодні є така організація уроку, де
вчитель надає можливість учневі виявити особисті нахили, підтримує розвиток
його природних здібностей.
Творчість обдарованої дитини на уроці і в
позаурочний час може виявитися в різних видах художньої діяльності: музичній,
театральній, образотворчій та ін.. Важливо, щоб із самого початку навчання вона
стала не лише свідком, а й учасником живого дійства, висловлюючи в малюнку,
танку, грі свої враження, почуття, щоб вона була здатна до експромту,
імпровізації. При цьому слід враховувати специфіку сприйняття кожним із них
того чи іншого виду мистецтва та індивідуальні уподобання й схильності, вікові
особливості учнів. Відомо, що молодші школярі захоплюються малюванням, учням
середніх класів цікавіша гра, театральне дійство, старшокласники тяжіють до
музики.
У роботі з творчо обдарованою дитиною доцільним
буде використання, наприклад, таких завдань:
-
зображення
внутрішнього світу героя в колірній палітрі;
-
написання
листа поетові, письменникові;
-
збирання
символічного букета квітів, який би відбивав основні мотиви творчості поета;
-
переклад
літературного тексту або окремої теми мовою інших видів мистецтва – танцю,
музики, театру;
-
написання
власного твору із визначеною домінантою: колірною, звуковою.
2.3. ПОЗАКЛАСНИЙ ЧАС – СТИМУЛ ДО ПІЗНАННЯ.
Кожен учитель знає: на якому б високому рівні не
проводилися на уроці робота з обдарованими учнями, вона не буде мати певних
результатів, якщо не буде продовжена у позакласний час. Необхідно систематично
залучати обдарованих дітей до різноманітних форм позакласної роботи.
Найбільш поширеними в шкільній практиці є
літературні гуртки: драматичний, поетичний, виразного читання, бібліотечний
тощо. Саме обдаровані діти складають їхній кістяк.
Відвідуючи драматичний гурток, учні вчаться
обговорювати, співставляти вистави з літературним текстом, пробують свої сили в
інсценізаціях окремих епізодів твору. Поетичний гурток поглиблює знання дітей
про лірику, розвиває їхні творчі можливості, розкриває юні поетичні здібності.
Керівник гуртка виразного читання учить своїх вихованців виразно читати твори,
прищеплює навички акторського виконання. Основними напрямами роботи
бібліотечного гуртка є презентація книжкових виставок, проведення різноманітних
читацьких конференцій, організація зустрічей з письменниками чи бібліофілами.
Варто запропонувати учням висвітлювати роботу всіх
гуртків у спеціальних випусках літературних газет, які мусять містити статті,
присвячені окремим темам, творчості письменників, повідомлення про найбільш
цікаві засідання гуртка, рецензії на літературні новинки, власні твори
гуртківців.
У позакласній роботі особлива психологічна роль
належить заочним літературним екскурсіям, що здатні підсилювати естетичні
враження учнів, поглиблювати та закріплювати їхні знання.
Ще однією формою позакласної роботи є літературні
вечори. Діти залюбки беруть участь у підготовці та проведенні цих свят. Та
найбільше подобаються учням різноманітні ігри та конкурси. Школярі з
задоволенням виконують функції ведучого чи асистента вчителя, добирають
запитання, складають ребуси і т. п. Ці форми позакласної роботи розвивають
творчу уяву та асоціативне мислення дітей, дають можливість удосконалювати
навички роботи з книгою та довідковою літературою.
3. ДИТИНА – ГОЛОВНА ДІЮЧА ФІГУРА
НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ.
Тепер – найголовніше: вчителю літератури, котрий
зустрівся з обдарованим учнем, доведеться відмовитися від сподівання, що його
можна пристосувати до себе, до класу, ширше – до шкільної системи. Щоб
гармонізувати ситуацію, вчитель має пристосовуватися до нього, завжди непередбаченого
і завжди правого, не потурати йому поблажливо, а професійно сходити до цієї
обдарованості, і завжди пам’ятати слова Софії Русової: «Учитель літератури
мусить бути творцем. Він має так розуміти свої обов’язки, щоб не затримувати
природного розвитку дитини, а підносити його, витворюючи довкола дитини
атмосферу здорової діяльності, приємний осередок, повний краси, збуджувати в
дитині високі почуття, викликати в неї самостійну думку, ініціативу і той
святий неспокій, що раз у раз шукає нової правди, нової краси і не
кристалізується на чужому, пасивно сприйнятому з чужих уст».
ЛІТЕРАТУРА
1.
Ісаєва
О. О. Позакласна робота із зарубіжної літератури та проблема формування читача
// Зарубіжна література. – 1999. - №7. – С. 8.
2.
Костюк
О. М. Методичні засади індивідуалізації викладання зарубіжної літератури //
Зарубіжна література. – 2000. - №2. – С. 54.
3.
Недайнова
Т. Б. Ставити учнів у позицію творця // Всесвітня література в середніх
навчальних закладах. – 2000. - №2. – С. 7.
Немає коментарів:
Дописати коментар